8 листопада 2024 9:30-16:30 (час за Європою), Страсбург, Франція
Адреса: Club de la Presse Strasbourg
10 Pl. Kléber
Учасники:
- Світлана Уварова (психоаналітикиня)
- Серджіо Бенвенуто (психоаналітик)
- Клод Есканд (психолог і психоаналітик)
- Едгар Вебер (історик-арабіст)
- Патрік Шмоль (психосоціолог і антрополог)
Модератор: Сергій Алушкін (філософ)
Поновлення війни біля воріт Європи активізує наші тривоги і змушує замислитися. Як можна запобігти перетворенню Європи на театр розширення конфліктів? Це питання ми ставимо собі, нехай і егоїстично, але цілком обґрунтовано, з нашої власної території. І для нас запобігти війні, не вплутуватися в неї – значить запропонувати іншим: українцям, росіянам, ізраїльтянам, палестинцям – тим, хто безпосередньо її розв’язує або страждає від неї, подумати про те, як із неї вийти. І це в той час, коли всі учасники подій думають не про майбутнє, а про сьогодення, про необхідність терміново створювати коаліції проти ворога. Проте всі ми знаємо, що рано чи пізно воюючі сторони завжди сідають за стіл переговорів. То чому б не зробити це зараз? Від самого початку два процеси мислення протистоять один одному або, що ще гірше, ігнорують один одного. Чи можна звести їх разом, зробити зовнішнє, майбутнє мислимим зсередини події?
Того, хто 1939 року заявив би, що за десять років Німеччина і Франція, споконвічні вороги, закладуть перший камінь у фундамент довгострокового мирного і демократичного європейського простору, у кращому разі визнали б фантазером, добродушним мрійником, а найімовірніше – зрадником. Однак саме такого роду зусилля уяви та розмірковування запрошує нас зробити цей круглий стіл.
Проблема в тому, що ми знаємо, як розпочати війну (і, як нам здається, знаємо, чому), але майже ніколи не знаємо, як її закінчити. Одного разу розпочавшись, вона, здається, дотримується свого власного механізму, зациклюючи розум людей на подвійному протистоянні, суперництві та способах усунення ворога. Існує безліч досліджень, присвячених війні, а процеси формування конфліктів є предметом вивчення такої галузі науки, як полемологія. Але процеси виходу з війни, переходу від війни до не-війни (не кажучи вже про мир), вивчені не так добре, їх часто залишають напризволяще (доки сторони не вичерпають свої сили) або на втручання посередників, достатньо сильних, щоб розборонити їх. Ніби конфлікт, окрім об’єктивних причин (реальних чи ідеологічних), що його мотивують, підживлюється з глибин архаїчного мислення, підживлюється тією силою, яку надає впевненість у тому, що ти на правильному боці, страхом перед ворогом, самозап’янінням від знищення іншого.
Цей когнітивний механізм, який сам собою не дає змоги розглядати будь-що, окрім законних дій у сьогоденні, припускає, що антропологам, психологам і психоаналітикам є що сказати з цього приводу. А також історикам і політологам – з точки зору порівнянь та історичної глибини. А також стратегам і фахівцям у галузі медіації та проведення переговорів. Як із цього вийти зараз?
Як правило, вважається, що початок перемовин – це вже постконфліктний період. Припинення вогню видається передумовою для початку діалогу, щоб визначити дійових осіб, принципи, які не підлягають обговоренню, домовленості щодо того, що підлягає обговоренню, дотримання зовнішніх пристойностей, щоб зберегти обличчя, уникнути приниження, що може призвести до внутрішнього розколу – джерела подальших війн. «Слушний момент» буде обрано за лаштунками воєнних дій, коли воюючі сторони вирішать, що переговори принесуть більше користі, ніж продовження конфлікту.
Тому розмірковувати сьогодні, наприклад, про російсько-український конфлікт або конфлікт у секторі Газа – не дуже слушний час: говорити про перемовини або навіть припускати час майбутнього миру між нинішніми ворогами – означає наразитися на звинувачення в тому, що, залежно від поглядів і своєї позиції, ви виступаєте проти чогось або за щось.
Але очікування слушного моменту для перемовин наражає сторони на ще більші втрати і страждання. На практиці посередники часто працюють у самий розпал війни, непомітно вишукуючи можливості, що стануть точками входу для укладення обмежених угод, що в теорії ігор можна показати як гру з ненульовою сумою (коли сторони більше виграють від досягнення угоди, ніж від боротьби за кращу позицію).
Але чи можна змоделювати результат війни тільки з погляду стратегічного розрахунку? Проблема стратегії полягає в тому, що вона змішує емоційне і раціональне як у своїх передумовах, так і в своїх міркуваннях. Стратегічне мислення – це, по суті, просто мислення: під час війни мислення задіює архаїчні когнітивні механізми (як самого стратега, так і інших людей), яких стратег має постійно остерігатися, якщо тільки він не використовує їх у власних інтересах, наприклад, закликаючи колектив і його союзників до священного єднання, чи то до співчуття, чи то до ненависті.
Доповідачі на цьому круглому столі намагатимуться уникати самовпевнених пишномовних узагальнень і спробують уявити майбутнє, яке суперечить конфліктам сьогодення. Вони намагатимуться уникати виразів «ми повинні» і «нам слід», що виражають зручну позицію тих, хто може давати поради ззовні, перебуваючи за межами того, що відбувається. Але вони також не обмежуватимуться описом причин того чи іншого конфлікту, ризикуючи лише вказати на винних, не пропонуючи жодних рішень. Думати про вихід із війни – це означає виявляти чинники, які до неї призвели, але це також означає описувати майбутнє, те, що неминуче станеться, якими б не були дискурси… Спостерігаючи за тим, що відбувається в інших країнах, або за тим, що відбувається всередині кожного з нас, або занурюючись у глибини історії, можна побачити, як відкриваються можливості, як зміщуються лінії, як знову починають працювати розумові процеси.
Це дає нам змогу поставити перед собою наступні запитання (але не тільки їх):
- Як вийти з теперішнього і зробити крок убік, поглянути на замкнене поле конфлікту збоку чи згори, роздивитися невидимі чинники, подальші, непрямі наслідки у складному світі, для якого конфлікт – це лише ізольований театр. Чи варті ставки конфлікту того, що головні герої в кінцевому підсумку послаблюють один одного відносно решти світу?
- Кому вигідний конфлікт? Хто такі «tertius gaudens» (третій, хто радіє, тобто людина, яка виграє від чвар двох сторін) – ті, хто сторонньо отримує вигоду з конфлікту, не втручаючись у нього, або ж підливає масла у вогонь? Чому і як?
- І навпаки, який сенс невоюючим сторонам вступати в чужу війну, якщо не з моральних міркувань: повага до міжнародного права, захист демократії, повага до альянсів?
- Чи можливий мир без тиску зовнішніх третіх сторін? Динаміка конфлікту протистоїть двом тенденціям: одна – узагальнення і впадання в крайнощі, об’єднання локальних конфліктів в один, логічним горизонтом якого є світова війна, що не залишає осторонь жодного значущого учасника; інша – результат розбіжності інтересів у складному світі, розбіжності, яка утримує конфлікт у закритому полі, де зовнішні учасники не зацікавлені в тому, щоб вступати у пряму конфронтацію; одні хочуть врегулювати конфлікт, інші підтримують його, але не долучаються.
- Перемовини передбачають наявність хоча б мінімального рівня довіри. На яких умовах? У який момент довіра вступає в гру? Сам факт розмови один з одним уже призупиняє механізм конфлікту, але довіра є наслідком чи передумовою?
- Чи можна покласти край конфронтації, спробувавши окреслити нового ворога, який буде спільним для нинішніх сторін, що воюють, змусивши їх призупинити взаємну ворожнечу і разом виступити проти цього новачка?
Учасники:
Світлана Уварова – психоаналітикиня, HDR у галузі психоаналізу, засновниця і ректорка Міжнародного інституту глибинної психології, Президентка Української Асоціації Психоаналізу (Київ, Україна) і Міжнародної Федерації Психоаналізу (Страсбург, Франція), сертифікована тренінгова аналітикиня і супервізорка Європейської Конфедерації Психоаналітичних Психотерапій (Відень, Австрія), членкиня Всесвітньої Ради з Психотерапії (Відень, Австрія); головна редакторка видавництва ПВНЗ «МІГП», членкиня редакційної ради журналу «European Journal of Psychoanalysis» (Нью-Йорк, США) і головна редакторка його версії для країн Східної Європи, авторка книжок і численних публікацій з психоаналізу.
Серджіо Бенвенуто – психоаналітик, дослідник у галузі психології та філософії Італійської науково-дослідної ради (C.N.R.) при Інституті Когнітивних Наук та Технологій, президент Інституту передових досліджень у галузі психоаналізу, почесний професор Міжнародного інституту глибинної психології, засновник журналу European Journal of Psychoanalysis і головний редактор його італійської версії, автор численних книг та публікацій, виданих різними мовами
Едгар ВЕБЕР – французький історик-арабіст, викладач арабської мови і літератури та почесний професор Страсбурзького університету й Університету Тулузи II Ле-Мірай, автор численних наукових праць з ісламу та близькосхідної міфології, а також есеїв і перекладів.
Клод Есканд – психоаналітик, доктор психології та психопатології, викладач Страсбурзького університету і директор Інституту підвищення кваліфікації, клінічний психолог, чий професійний досвід пов’язаний з психотерапією підлітків і дорослих з наркотичною залежністю.
Патрік Шмоль – психосоціолог, доктор психології, дипломований політолог, історик, антрополог, засновник і головний редактор журналу «Corps et Langage» (1980-1986) і «Nouvelle Revue de Psychologie» (1985-1986) у структурі Європейського інституту психології, співробітник науково-дослідницького відділу в Національному центрі наукових досліджень (CNRS) із 1977 до 2020 року: головний редактор журналу «Revue des Sciences Sociales» (2001-2013), керівник відділу розвитку та інновацій (2014-2020). Понад двадцять років проводить антропологічні дослідження в царині опосередкування соціальних зв’язків за допомогою нових технологій (віртуальні спільноти, інтернет-конструювання себе та іншого, онлайн-знайомства тощо). Брав участь у низці проєктів зі створення відеоігор та інтелектуальних ігор, був одним із засновників компанії Almédia і консультував студію Ernestine. З 2021 року – керуючий директор і науковий керівник PSInstitut, компанії, що займається прогнозуванням і системними дослідженнями та послугами. Автор понад сотні наукових статей і кількох книг, зокрема серії досліджень, присвячених моделі «Термінального суспільства».
Модератор: Сергій Алушкін – PhD у галузі філософії, викладач Міжнародного інституту глибинної психології, волонтер Корпусу європейської солідарності.
